«Кожна група має бути цілком автономною, за винятком справ, які стосуються інших груп або АА в цілому.»

Автономія — десятидоларове слово. Але по відношенню до нас воно просто означає, що кожна група А.А. може вести свої справи так, як бажає, за умовою, щоб це не загрожувало А.А. в цілому. Знову постає питання з Традиції Першої. «Хіба така бездумна свобода не таїть небезпеки?»

За минулі роки робилися спроби всіляких відхилень від наших Дванадцяти Кроків і Традицій. Це закономірно, оскільки ми в своїй більшості є зборищем егоїстично настроєних індивідуалістів. Діти хаосу, ми зухвало гралися з вогнем, сподіваючись вийти неушкодженими і, як ми вважали, мудрішими. Саме ці відхилення викликали процес спроб і помилок, який, з Божою милостю, привів нас туди, де ми є сьогодні.

Коли традиції А.А. були вперше опубліковані в 1946 році, ми вважали, що кожна група А.А. зможе вистояти під будь-якими ударами. Ми зрозуміли, що група, як і окрема особа, зрештою мусить спиратися на деякі перевірені принципи, які б гарантували виживання. Ми побачили, що процес спроб і помилок був цілком безпечним. Ми були настільки переконані в цьому, що перший виклад традицій А.А. містив таке важливе судження: «Будь-які два-три алкоголіка, які зібралися разом, щоб досягти тверезості, можуть вважатися групою А.А. при умові, що, як група, вони не мають іншого підпорядкування.»

Це давало нам можливість оголосити кожну групу А.А. окремою сутністю, яка в своїх діях керується власною совістю. При окресленні цієї величезної свободи ми вважали необхідним зробити лише два застереження: група не повинна робити нічого такого, що могло б сильно пошкодити А.А. в цілому, а також не підпорядковуватися більше нікому. Було б небезпечно давати групам назви «мокрі» та «сухі», або «республіканці» та «комуністи», чи «католики» та «протестанти». Група А.А. мусить дотримуватися свого курсу або остаточно перестати існувати. Тверезість повинна стати її єдиною метою. У всіх інших відношеннях вона має повну свободу волі й дії. Кожна група має право помилятися.

На перших порах А.А. утворювалося багато груп ентузіастів. У якомусь місті, яке ми назвемо Мідлтон, почався справжній бум. Жителі міста були захоплені цією ідеєю. Поглядаючи на зірки, старійшини мріяли про подальші нововведення. Вони вважали, що місту потрібний великий алкогольний центр, на зразок дослідної установи, яку б групи А.А. могли всюди копіювати. На першому поверсі розмістився б клуб, другий поверх служив би для витверезення пияків і видачі їм грошей для сплати минулих боргів. Третій ярус мав би навчальне призначення. В уяві цей сяючий центр повинен був мати ще кілька поверхів, але на початку вистачить і трьох. Все це вимагало багато грошей — чужих грошей. Важко повірити, але багаті городяни «купили» цю ідею!

Хоча серед алкоголіків були й такі, хто не схвалював цього. Вони написали до Управління, центру А.А. в Нью-Йорку, запитуючи про подібні нововведення. Вони розуміли, що старійшини для підтвердження свого рішення звернуться до Управління за статутом. Ця меншість була настроєна скептично. Звичайно, в цій справі був покровитель — супер покровитель. Своїм красномовством він зняв усі побоювання, незважаючи на повідомлення Управління про невидачу статуту і про те, що такі ризиковані заходи, коли група А.А. зв’язується з навчанням і лікуванням, привели до неприємностей всюди. Щоб покращити справи, покровитель створив три корпорації і став їх президентом. Свіжопофарбований новий центр сяяв. Його свіжість пронизувала все місто. Незабаром робота закипіла. Щоб забезпечити надійність і безперервність роботи, було прийнято шістдесят одно правило.

Але, на жаль, ця яскрава картина невдовзі почала тьмяніти. Ясність змінилася замішанням. Виявилося, що деякі пияки хотіли навчатися, але сумнівалися, чи вони алкоголіки. Вади характеру інших можна було подолати за допомогою позики. Були й прихильники клубу, це був прояв турботи про самотніх людей. Іноді наші численні відвідувачі займалися на всіх трьох поверхах. Дехто починав зверху і сходив до низу, стаючи членом клубу, інші починали з клубу, перехиляли чарку, були госпіталізовані, а потім переходили на третій поверх на навчання. Це був справжній вулик, але, на відміну від вулика, тут було багато плутанини. Сама по собі група не могла здійснити такий проект. Все це виявилося надто пізно. Тоді настав неминучий вибух, як при розриві котла на заводі Вомблі. Холодна хвиля страху та безнадії охопила групу.

Коли вона розсіялася, то сталася дивна річ. Головний покровитель написав до Управління. Він пошкодував, що не звертав належної уваги на досвід А.А. Тоді він зробив таке, що стало класичним для А.А. Все воно помістилося на маленькій картці, приблизно, як для запису рахунку в гольфі. На конверті було написано: «Мідлтонська група Правило № 62». Коли розкрили конверт, кинулася в очі єдина різка фраза: «Не сприймайте себе надто серйозно.»

Таким чином, за Традицією Четвертою група А.А. скористалася своїм правом на помилку. До того ж вона зробила велику послугу «Анонімним Алкоголікам», бо виявила покірне бажання застосувати набуту науку. Вона піднялася зі сміхом і перейшла до кращих справ. Навіть головний архітектор, стоячи на руїнах своєї мрії, міг посміятися з себе, — а саме це й є вершиною покірності.