«Анонімні Алкоголіки не мають точки зору щодо зовнішніх питань; отже ім’я АА ніколи не слід залучати до суспільних суперечок.»

Ніколи з часу свого заснування «Анонімні Алкоголіки» не були розділені серйозними протиріччями. Також ми ніколи публічно не ставали на чийсь бік ні в яких питаннях суперечливого світу. Однак це не є набута риса. Можна сказати, що вона вроджена, бо, як заявив недавно один із ветеранів: «Практично ніколи я не чув гарячих релігійних, політичних чи реформістських суперечок серед членів А.А. Оскільки ми не сперечаємось про це на самоті, то цілком зрозуміло, що не будемо робити цього й публічно.»

Ніби за якимось глибоким інстинктом ми, члени А.А., з самого початку знали, що ніколи, ні за яких провокацій не повинні публічно приймати ставати на чийсь бік у боротьбі, навіть достойній. Історія вчить нас, що суперечки приводили нації й групи до розколу. Інших розділяла надмірна самовпевненість, коли одні намагалися нав’язати решті людства свої власні уявлення. В наш час ми є свідками загибелі мільйонів людей у політичних і економічних війнах, часто викликаних релігійними та расовими відмінностями. Ми живемо в період загрози нового знищення з метою вирішення, як керувати людьми та розподіляти між ними продукти їх праці. Саме в такій духовній атмосфері народилася А.А., і, слава Богу, все-таки процвітала. Ще раз підкреслимо, що це небажання воювати один з одним не вважається якоюсь особливою чеснотою, що ставить нас над іншими людьми. Це також не означає, що члени товариства Анонімних Алкоголіків, які знову стали повноправними громадянами суспільства, збираються ухилятися від особистої відповідальності чинити так, як вони вважають за потрібне в тих чи інших питаннях. Але що стосується А.А. як цілого, то тут справа цілком інакша. В цьому відношенні ми не втручаємось у громадські суперечки, бо розуміємо, що це приведе до загибелі нашої організації. Ми ж націлені на виживання і перетворення «Анонімних Алкоголіків» на щось набагато важливіше, ніж той вплив, який ми могли б колективно чинити на ту чи іншу справу. Оскільки зцілення від алкоголізму означає для нас саме життя, то нам ніяк не можна послаблювати своїх засобів до виживання.

Може, це створює уявлення, що в А.А. алкоголіки раптом стають миролюбними та живуть однією великою щасливою сім’єю. Звичайно, це зовсім не так. Як і всі люди, ми сваримося. До того часу, як ми трохи вирівнялися, А.А. являла собою постійну сварку, принаймні зовні. Директор, який щойно проголосував за витрати своєї компанії в сумі 100 тисяч доларів, на зборах А.А. міг виходити з себе через 25-доларові поштові витрати. Не погоджуючись з чиїмось методами керівництва групою, половина її членів могла сердито кинутись формувати іншу групу, яка їм була більше до вподоби. Старійшини, тимчасово обернені на фарисеїв, сердилися. Гострі атаки були спрямовані проти людей, запідозрених у змішаних мотивах. Незважаючи на шум, наші бурчання ніколи не завдавали А.А. ніякої шкоди. Вони були невід’ємною частиною навчання спільного життя та роботи. Слід відзначити також, що вони завжди були пов’язані з пошуками шляхів більшої ефективності А.А., щоб принести якнайбільше користі якнайбільшому числу алкоголіків.

Вашінгтонське товариство — рух серед алкоголіків, початий століття тому в Балтіморі — майже знайшло відповідь на питання алкоголізму. На перших порах товариство складалося виключно з алкоголіків, які намагалися допомогти один одному. Початківці передбачали, що мусять присвятити себе цій єдиній меті. У багатьох відношеннях Вашінгтонці були близькі до сьогоднішньої А.А. їх членство сягало понад 100 тисяч. Якби вони залишилися самі собою та трималися своєї єдиної мети, вони б знайшли й повну відповідь на проблему. Але цього не сталося. Натомість, Вашінгтонці дозволили політикам і реформістам — як алкоголікам, так і не алкоголікам — використати їхнє товариство для своїх цілей. Наприклад, бурхливим політичним питанням того часу було скасування рабства. То ж незабаром Вашінгтонські оратори публічно та рішуче заявили про свою позицію з цього питання. Можливо, товариство й пережило б полеміку про скасування, але в нього не залишилося шансів після намірів змінити американські звичаї пиття. Коли Вашінгтонці стали прихильниками помірності, то за короткий період вони цілком втратили свою ефективність у допомозі алкоголікам.

Досвід Вашінгтонського товариства став уроком для «Анонімних Алкоголіків.» Проаналізувавши помилки цього руху, перші члени А.А. вирішили тримати своє товариство поза громадськими суперечками. Так був закладений наріжний камінь Традиції Десятої: «Товариство Анонімних Алкоголіків не висловлює поглядів щодо зовнішніх питань, отже, ім’я А.А. ніколи не повинно втягуватись у громадські суперечки.»