«Наша політика зв’язків з громадськістю ґрунтується на привабливості, а не на рекламі; нам потрібно завжди зберігати особисту анонімність на рівні преси, радіо, телебачення та кіно.»
Без численних своїх доброзичливців А.А. ніколи не стала б такою, як зараз. В цілому світі широка та сприятлива реклама всіма засобами була головним методом залучення алкоголіків до нашого товариства. В офісах, клубах і домах А.А. телефони дзвонять безперервно. Один голос каже: «Я прочитав статтю в газеті…», інший: «Ми чули по радіо…», ще інший: «Ми дивилися фільм…» або «Ми дещо бачили про А.А. по телебаченню…» Не буде перебільшенням сказати, що половина членів А.А. прийшли до нас таким чином.
Не всі ті, хто дзвонять, — алкоголіки чи члени їх сімей. Лікарі читають в медичних газетах про «Анонімних Алкоголіків» і звертаються за додатковою інформацією. Священики знаходять статті в церковних журналах і також задають питання. Підприємці довідаються, що великі корпорації схвально поставилися до нас, і самі хочуть знати, що можна зробити з алкоголіками в їхніх фірмах.
Отже, нам випала велика відповідальність виробити якнайкращу політику суспільних відносин для «Анонімних Алкоголіків.» Через нелегкий досвід ми, нарешті, зрозуміли, якою ця політика повинна бути. В багатьох рисах вона протилежна до звичайної практики рекламування. Виявилося, що ми мусимо покладатися на принцип привертання, а не реклами.
Давайте поглянемо, як працюють ці дві протилежні ідеї — привертання та реклама. Політична партія хоче перемогти на виборах — отже, вона рекламує позитивні риси свого керівництва, щоб набрати голоси. Шановне благодійне товариство хоче зібрати гроші — й відразу на його бланках з’являється ім’я видатної особи, на чию підтримку можна розраховувати. Значна частина політичного, економічного та релігійного життя світу залежить від реклами керівництва. Люди, які символізують справи та ідеї, задовольняють велику людську потребу. Ми, члени А..А., не сумніваємося в цьому. Але в нас вистачає тверезості усвідомити, що перебування на виду є ризикованим, особливо для нас. За темпераментом майже всі ми були невгамовними покровителями, а перспектива товариства, яке складалося б виключно з покровителів, лякала нас. Враховуючи цей небезпечний фактор, ми мусили проявляти стриманість.
Результат такої стриманості був вражаючий. Вона приводила до ще сприятливішої реклами «Анонімних Алкоголіків», ніж можна було сподіватися від зусиль найкращих агентів по пресі. Цілком зрозуміло, що якось треба було рекламувати А.А., і ми вирішили, що буде набагато краще, коли це зроблять наші друзі. Саме так і сталося, до неймовірності. Газетярі-ветерани, які звикли все піддавати сумніву, зробили все можливе, щоб передати послання А.А. Ми для них становили дещо більше, ніж джерело цікавих оповідань. Майже на кожному кроці представники преси виявляли свою прихильність до нас.
На перших порах преса не могла зрозуміти нашу відмову від будь-якої особистої реклами. їх збивало з пантелику наше наполягання на анонімності. А потім вони зрозуміли суть. Вони зустрілися з рідкісним явищем — товариством, яке заявляє про бажання рекламувати свої принципи й роботу, а не окремих членів. Преса була в захопленні від такої позиції. З того часу наші друзі-журналісти повідомляли про А.А. з таким ентузіазмом, на який не завжди були спроможні навіть найбільш віддані члени А.А.
Фактично був час, коли американська преса краще розуміла значення анонімності для А.А., ніж деякі наші члени. В певний час близько сотні членів нашого товариства публічно порушили анонімність. З найкращими намірами ці люди заявили, що принцип анонімності застарів і годився лише для початкового періоду А.А. Вони були переконані, що А.А. зможе швидше та краще розвиватися, якщо скористається сучасними методами реклами. Вони підкреслювали, що до складу А.А. входить багато відомих людей різних рівнів. Якщо вони не були проти — а багато таки не були — то чому б не рекламувати їх членство для заохочення інших? Приблизно такими були аргументи, але, на щастя, наші друзі-журналісти не погодилися з цим.
Члени правління написали листи практично у всі газети Північної Америки, викладаючи нашу політику суспільних відносин, основану на привертанні, а не на рекламі, і підкреслюючи значення особистої анонімності. З того часу редактори й коректори неодноразово викреслювали імена та портрети членів А.А. й нагадували чистолюбивим особам про політику анонімності А.А. Вони навіть жертвували цікавими розповідями з цією метою. Звичайно, сила їхнього співробітництва була відчутною. Лише декілька членів А.А наважилися публічно порушити анонімність.
Ось таким чином формувалася Одинадцята Традиція А.А. Для нас вона, проте, означає набагато більше, ніж правильна політика суспільних відносин. Це більше, ніж заперечення своєкорисливості. Ця традиція постійно та практично нагадує, що особистому честолюбству не місце в А.А. В А.А. кожний член стає активним охоронцем нашого товариства.