«Наш спільний добробут повинен бути на першому місці; особисте одужання залежить від єдності АА.»
Єдність Анонімних Алкоголіків є найціннішою рисою нашого товариства. Наше життя та життя наших наступників безпосередньо залежить від цього. Або ми залишимось єдиним цілим, або А.А. загине. Без єдності серце А.А. перестане битися, наші життєві артерії не нестимуть життєдайної милості Бога, Його дар буде змарновано. Загнані назад до своїх печер, алкоголіки докорятимуть нам: «Якою великою справою могла бути А.А.!»
Дехто стурбовано запитає, чи не означає це, що в А.А. окрема особа мало що значить? Чи мусить група панувати над нею й поглинати її?
Можна впевнено відповісти на це запитання голосним «Ні!» Ми вважаємо, що немає на землі товариства, яке б більш ревно турбувалося про своїх окремих членів, а також про їх право думати, говорити та діяти так, як вони бажають. Ні один член А.А. не може заставити іншого зробити щось, нікого не можна покарати чи виключити. Наші Дванадцять Кроків до видужання є порадами, Дванадцять Традицій, які є запорукою єдності А.А., не містять жодної заборони. Вони постійно твердять: «Нам слід …,» і ніколи «Ви повинні!»
На думку багатьох така свобода особистості означає справжню анархію. Це здається дивним для новачків і тих, хто вперше стикається з А.А. Вони бачать свободу на грані офіційного дозволу, але вони скоро пізнають надзвичайну силу мети та дії А.А. «Як може — запитують вони — така компанія анархістів функціонувати взагалі? Яким чином вони можуть ставити свій спільний добробут на перше місце? Що фактично об’єднує їх?»
Ті, хто уважний, швидко знаходять розгадку цього дивного парадоксу. Член А.А. повинен пристосуватися до принципів одужання. Його життя, по суті, залежить від дотримання духовних принципів. Якщо він надто далеко відходить від них, то кара настає швидко й беззастережно: він захворює та вмирає. На перших порах він справляється через необхідність, але згодом він відкриває для себе дійсно бажаний спосіб життя. До того ж виявляється, що, не віддавши, він не може утримати свій безцінний дар. Ніхто не зможе вижити, якщо не передасть послання А.А. Як тільки при виконанні Дванадцятого Кроку утворюється група, то робиться ще одне відкриття — що більшість осіб не можуть видужати без групи. Вони починають нарешті усвідомлювати себе малою частинкою великого цілого, а отже, ніяка особиста жертва не є надмірною для збереження товариства. Він розуміє, що власні бажання та амбіції треба заглушати щораз, коли це може пошкодити групі. Стає зрозумілим, що група повинна вижити там, де особа не зможе.
Отже, відразу постає основне питання: «Як найкраще жити та працювати разом у групах?». В навколишньому світі ми бачили осіб, котрі знищували цілі народи. Боротьба за багатство, владу й престиж як ніколи розривала людство на частини. Якщо навіть сильні опинялися в тупику в пошуках гармонії і спокою, то що казати про хитку групу алкоголіків? Так же ревно, як ми колись боролися та молилися за особисте видужання, ми почали шукати принципів виживання самої А.А. Структура нашого товариства склалася на основі досвіду.
Безліч разів у багатьох містах і селах ми розповідали про Едді Рікенбекера та його хоробрих друзів, чий літак зазнав аварії в Тихому океані. Як і ми, вони були врятовані від смерті, але опинилися серед розбурханого океану. Як добре вони розуміли, що головним для них було їх спільне благополуччя. Ніхто не шкодував поділитися з товаришами водою й хлібом. Кожен мусив думати про інших, і всі вони знали, що знайдуть справжню силу у вірі. І вони таки знайшли іі і зуміли пережити поломку свого літака, непевність, біль, страх, відчай і навіть смерть одного з них.
Так було й з А.А. Своєю вірою та практичними ділами ми винесли уроки з неймовірного пережиття. Вони представлені сьогодні в Дванадцяти Традиціях «Анонімних Алкоголіків , які — за волею Бога — будуть підтримувати нашу єдність стільки, скільки ми будемо потрібні Йому.