«АА, як таке, ніколи не слід організовувати; але ми можемо створювати ради або комітети, безпосередньо відповідальні перед тими, кого вони обслуговують.»
Коли вперше була написана Дев’ята Традиція, вона проголошувала: «Анонімні Алкоголіки потребують якнайменше організації». З того часу в нас змінилися погляди на це. Сьогодні ми можемо з упевненістю заявити, що «Анонімних Алкоголіків» — А.А. як ціле — зовсім не треба організовувати. Тоді, ніби наперекір сказаному, ми починаємо створювати спеціальні службові ради та комітети, які самі по собі є організованими. Як же в такому разі ми можемо мати неорганізований рух, який створить службову організацію для себе? Міркуючи над цією загадкою, люди кажуть: «Що значить нема організації?»
Давайте подумаємо. Чи хтось чув коли-небудь про націю, церкву, політичну партію чи навіть доброчинне товариство без засад членства? Чи хтось чув коли-небудь про суспільство, яке б не могло певним чином дисциплінувати своїх членів і примусити їх дотримуватись необхідних законів і правил? Хіба ж не надається влада одним членам суспільства, щоб вимагати слухняності від решти та карати порушників? Тому всяка нація, фактично всяка форма суспільства мусить являти собою уряд, керований людьми. Суттю всякої організації є здатність керувати.
Однак «Анонімні Алкоголіки» становлять виняток. Вони не відповідають цій моделі. Ні Асоціація загальних служб, ні правління, ні звичайнісінький груповий комітет не можуть видавати жодних вказівок членам А.А та вимагати їх виконання, не кажучи вже про покарання. Ми пробували це не раз, але завжди безуспішно. В групах були спроби виключати членів, але вони поверталися знову й сиділи на зборах, говорячи: «Це життя для нас, ви не можете нас вигнати.» Комітети радили багатьом членам А.А. припинити роботу з хронічними порушниками, але у відповідь чули: «Як я виконую роботу Дванадцятого Кроку — це моя справа, хто Ви такі, щоб про це судити?» Це не означає, що члени А.А. не прислухаються до порад чи пропозицій досвідчених товаришів, але вони не приймають наказів. Не викликає приязні сповнений мудрості ветеран А.А., який їде в інше місто й намагається вказувати групі, як їй вести справи. Він і йому подібні, хто «з тривогою дбає про благо А.А.», зустрічають найзавзятіший опір або, ще гірше, сміх.
Ви можете подумати, що Центр А.А. в Нью-Йорку становить виняток. Звичайно, люди там мусили б мати певну владу. Але вже давно і члени правління, і штатні працівники зрозуміли, що можуть лише висловлювати пропозиції, причому досить делікатні. Вони навіть мусили придумати кілька фраз, які до цих пір ще входять майже в половину їхніх листів: «!Звичайно, у вас є повна свобода діяти так, як бажаєте. Але досвід більшості в А.А., здається, натякає на те …» Тепер таке ставлення неприпустиме для центрального керівництва, чи не так? Ми розуміємо, що членам А.А. не можна нав’язувати жодних умов — індивідуально чи колективно.
При такому стані справ можна почути вигук церковника: «Вони видають непокірність за чесноту!» Його підтримує психіатр: «Зухвалі шибеники! Вони не можуть стати дорослими та пристосуватися до соціальних звичаїв!» Чоловік з вулиці скаже: «Я не розумію цього. Вони, очевидно, диваки!» Але всі ці спостерігачі не помітили чогось унікального в «Анонімних Алкоголіках». Якщо кожний член А.А. в міру своїх сил не дотримується запропонованих Дванадцяти Кроків до видужання, то він, безсумнівно, сам підписує свій смертний вирок. Його пияцтво та падіння не є карою з боку людей при владі, вони є результатом його особистої непокори духовним принципам. Така ж серйозна загроза стосується й самої групи. Якщо нема хоч приблизної відповідності Дванадцяти Традиціям А.А., то група також може пропасти. Отже, ми, члени А.А., дотримуємося духовних принципів перш за все тому, що мусимо, й, нарешті, тому, що нам подобається життя, яке дає така покірність. Велике страждання та велика любов є проявами покори членів А.А., і нам не потрібно інших.
Цілком зрозуміло тепер, що нам ніколи нема потреби призначати ради, які будуть керувати нами, але так само зрозуміло, що нам завжди буде потрібно дозволяти наймання працівників. У цьому полягає відмінність між духом наділеної влади та духом служіння. Ці два поняття інколи зовсім протилежні. Саме в такому дусі служіння ми обираємо неформальний ротаційний комітет групи А.А., міжгрупову асоціацію регіону та Загальні службові конференції Анонімних Алкоголіків для цілої А.А. Навіть наше правління, колись незалежна рада, тепер прямо підзвітне нашому товариству. Його члени є охоронцями та виконавцями наших світових служб.
Як метою кожного члена є особиста тверезість, так і мета наших служб — зробити тверезість досяжною для всіх, хто її прагне. Якщо нікому буде виконувати буденну роботу, відповідати на телефонні дзвінки й листи, то, як ми знаємо, А.А. перестане існувати. Наш зв’язок з тими, хто потребує нашої допомоги, буде обірваний.
А.А. мусить функціонувати, але в той же час вона мусить уникнути таких небезпек великого багатства, престижу та влади, які неминуче спокушають інші організації. Хоча на перший погляд здається, що Дев’ята Традиція торкається чисто практичної сторони, але на ділі вона представляє товариство без організації, натхненне лише духом служіння — справжнє товариство.