ТРАДИЦІЯ П’ЯТА

“У кожної групи є лише одна головна мета — нести своє послання до алкоголіка, який все ще страждає.”


“Якщо ти швець, то залишайся їм, і займайся своєю справою”… краще добре робити одну справу, ніж багато, але погано. Це є центральною темою даної традиції. Навколо неї об’єднується наша організація. Саме існування нашого товариства вимагає збереження цього принципу.

“Анонімних Алкоголіків” можна порівняти з групою лікарів, які могли б знайти ліки від раку і від чиєї спільної праці залежала б відповідь тим, хто страждає від цієї хвороби. Справді, кожен лікар в такій групі має свою власну спеціалізацію. Кожен із них волів би не раз присвятити себе своїй обраній галузі, а не працювати лише в групі. Але як тільки ці люди націляться на знаходження засобу лікування, як тільки вони зрозуміють, що цього можна досягти лише їх спільними зусиллями, тоді всі вони відчують своїм обов’язком присвятити себе виключно справі визволення від раку. В сяйві такого дивного відкриття будь-який лікар відкине всі інші амбіції, чого б це йому не коштувало.

Так само міцно зв’язані обов’язком члени “Анонімних Алкоголіків”, які показали, що вони, як рідко хто інший, можуть допомогти проблемним пиякам. Виняткова здатність кожного А.А. ототожнювати себе з новачком і принести йому видужання зовсім не залежить від його освіти, красномовства чи будь-яких інших особистих умінь. Єдине, що має значення, – це те, що він є алкоголіком, який знайшов ключ до тверезості. Цей спадок страждання та видужання легко передається серед алкоголіків, від одного до другого. Для нас він є даром від Бога, і його передача іншим людям, подібним до нас, є тою спільною метою, яка сьогодні надихає членів А.А. в усьому світі.

Ця єдність мети має ще одну причину. Вона полягає в парадоксі А.А.: ми знаємо, що не зможемо утримати безцінний дар тверезості, якщо не передаруємо його. Якби група лікарів мала ліки від раку й не виконала своєї місії (не передала їх хворим) через власне користолюбство, то їх би мучили докори совісті. Однак це не поставило б під загрозу їх особисте існування. Якщо ж ми нехтуємо тими, хто все ще страждає, то для нас існує неослабна загроза нашому власному життю та здоров’ю. Не дивно, що під впливом самозбереження, обов’язку й любові наше товариство дійшло до висновку, що в нього є лише одна висока місія — передати послання А.А. тим, хто ще не знає, що існує вихід з такого становища.

Підкреслюючи мудрість єдиної мети А.А., один із членів розповідає свою історію:

“Одного разу, відчуваючи невгамовність, я вирішив зайнятися роботою Дванадцятого Кроку. Можливо, мені слід було застрахуватися від помилок. Але спочатку мені треба було знайти пияка, з яким я мав працювати.”

“Отже, я поїхав до міської лікарні й запитав доктора Сілкверта, що він мені запропонує. “Нічого особливо втішного”, – відповів доктор. “Є тут на третьому поверсі один хлопець, який може підійти. Але він страшенно завзятий ірландець. Мені ще не доводилося зустрічати такого впертого чоловіка. Він заявляє, що якщо його партнер буде ставитися до нього краще, а дружина залишить його в спокої, то він незабаром полагодить зі своєю алкогольною проблемою. В нього тяжка форма білої гарячки, він досить пригнічений і до всіх ставиться насторожено. Це звучить не дуже привабливо, чи не так? Але робота з ним може дати дещо для тебе, отже, чому б тобі не спробувати?”

Незабаром я опинився біля великого незграбного чоловіка. Явно неприязно він підняв на мене свої очі, які здавалися щілинами на його червоному і запухлому обличчі. Я мусив погодитися з лікарем: він дійсно не виглядав приємно. Але я розказав йому свою історію, пояснив, яке в нас чудове товариство, як добре ми розуміємо один одного. Я наполягав на безнадійності алкогольної дилеми та запевняв, що мало хто з пияків може прийти до норми власними силами, але в наших групах ми можемо зробити разом те, чого неможливо здійснити окремо. Раптом він глузливо перебив мене і заявив, що він сам полагодить зі своєю дружиною, своїм партнером і алкоголізмом. Він запитав саркастично: “Скільки коштує Ваша інтрига?” Я був вдячний, що міг відповісти йому: “Ніскільки.” Його наступне запитання: “Що ви з того маєте?” Звичайно, моя відповідь була: “Свою власну тверезість і досить щасливе життя.” Все ще сумніваючись, він запитав: “Ви дійсно вважаєте, що єдиною причиною, яка привела Вас сюди, є бажання допомогти мені й собі?” “Так”, — відповів я. “Більше нема про що говорити. Нема сенсу.”

Тоді, нерішуче, я ризикнув говорити про духовну сторону нашої програми. Яким же холодом обдав мене цей пияк! Я ще не встиг вимовити слово “духовний,” як він накинувся на мене: “О, тепер я розумію! Ти агітуєш за якусь паршиву релігійну секту. Де ти береш цю безглузду нісенітницю? Я належу до великої церкви, яка є для мене всім. В тебе вистачає наглості прийти сюди й говорити про релігію!”

“Слава Богу, в мене знайшлася гідна відповідь. Вона цілком базувалася на єдиній меті А.А. Я сказав: “У Вас є віра. Можливо, набагато глибша, ніж моя. Без сумніву, Ви краще розбираєтесь у релігійних питаннях, ніж я. Тому я не можу Вам розповідати про релігію. Я навіть не намагаюся. Б’юсь об заклад, що Ви можете дати чітке визначення покірності. Але з того, що Ви розповіли про себе і свої проблеми та як Ви пропонуєте справитися з ними, я думаю, що знаю, в чому помилка.” “Добре, — сказав він, — викладайте суть справи.” “Ну, — сказав я, — на мою думку, Ви — завзятий ірландець,
який вважає, що може всюди верховодити.”

“Це буквально потрясло його. Але коли він заспокоївся, то почав слухати, як я намагався показати йому, що покірність є основним ключем до тверезості. Нарешті він зрозумів, що я не робив спроби змінити його релігійні погляди, що я хотів, щоб він знайшов засіб свого видужання в своїй релігії. З того часу ми поладили.”

“Тепер, — завершив ветеран, — припустимо, що я був би змушений розмовляти з цим чоловіком на релігійній основі? Припустимо, я б відповів, що А.А. потребує багато грошей, що А.А. займається навчанням, лікуванням і реабілітацією. Припустимо, я запропонував би свою допомогу в домашніх чи робочих справах? До чого б це привело? Ні до чого, звичайно.”

Через багато років цей завзятий ірландець любив говорити: “Мій спонсор переконав мене на одну ідею, і це була тверезість. В той час я більше нічого не міг прийняти.”