«Анонімним Алкоголікам слід завжди залишатися непрофесійною організацією, проте наші службові центри можуть наймати спеціальних працівників.»
«Анонімні Алкоголіки» ніколи не матимуть професійних кадрів. Ми в якійсь мірі зрозуміли стародавні слова: «Безплатно отримав сам, безплатно віддай.» Виявилося, що по відношенню до професіоналізму гроші та духовність несумісні. Найкращі професіонали світу, будь то медики чи релігійні особи, не змогли принести звільнення від алкоголізму. Ми не осуджуємо професіоналізм в інших областях, але тверезо дивимося на те, що для нас він не годиться. Всякий раз, коли ми намагалися професіоналізувати наш Дванадцятий Крок, результат був один і той же: наша єдина мета була підірвана.
Алкоголіки просто не будуть слухати оплачуваного виконавця Дванадцятого Кроку. З самого початку ми були переконані, що індивідуальна робота з алкоголіком, який страждає, може бути заснована лише на бажанні допомогти й прийняти допомогу. Якщо член А.А. говорить за гроші, — будь то на зборах чи індивідуально з окремим новачком, то це може справити поганий вплив і на нього. Грошовий мотив компрометує його і все, що він говорить і робить. Це завжди було настільки очевидним, що мало хто з членів А.А. коли-небудь виконував роботу Дванадцятого Кроку за платню.
Проте, незважаючи на безперечність цього факту, небагато проблем викликали таку суперечку в нашому товаристві, як професіоналізм. Прибиральниці, які замітали, кухарі, які варили їжу, секретарки в офісах, автори книжок — всі вони зазнавали гострих нападів, нібито вони, як сердито зауважували їх критики, «наживаються на А.А.» Ігноруючи той факт, що ці роботи зовсім не належать до Дванадцятого Кроку, критики нападали на цих наших працівників як на професіоналів А.А., хоча вони часто виконували невдячну роботу, за яку ніхто інший не міг чи не хотів братися. Ще більший фурор викликали факти, коли члени А.А. почали організовувати будинки відпочинку та ферми для алкоголіків, коли дехто наймався до корпорацій як працівник відділу кадрів, відповідальний за алкогольну проблему в промисловості, коли хтось ставав доглядальником в палатах алкоголіків, коли інші займалися освітою алкоголіків. У всіх таких випадках твердили, що знання та досвід А.А. продаються за гроші, отже ці люди — також професіонали.
Але нарешті можна було побачити чітку лінію поділу між професіоналізмом і непрофесіоналізмом. Коли ми погодились, що Дванадцятий Крок не можна продати за гроші, це було мудро. Але коли ми заявили, що наше товариство не може наймати службовців, а також не може передавати набуті знання в інші галузі, то ми керувалися страхом — страхом, який сьогодні в значній мірі розвіявся під впливом досвіду.
Візьміть випадок із двірником клубу та кухарем. Щоб клуб функціонував, він повинен бути доглянутим і гостинним. Ми запросили добровольців, які швидко розчарувалися в замітанні підлоги та приготуванні кави сім днів на тиждень. Вони просто перестали з’являтися. І що найважливіше, порожній клуб не відповідав на телефонні дзвінки, але він був доступний для загулялого пияка, який мав ключа до нього. Отже, хтось мусив постійно приглядати за місцем. Якби ми найняли алкоголіка, він би отримав те, що й не алкоголік за ту саму працю. Його робота полягала б не у виконанні Дванадцятого Кроку, а в створенні можливостей для його виконання. Це була чисто службова пропозиція.
Сама А.А. також не могла існувати без штатних працівників. В правлінні та офісах інтергруп не можна було наймати секретарями не алкоголіків: ці люди мали знати дно А.А. Але як тільки ми найняли їх, найбільш консервативні й боязливі з нас почали кричати: «Професіоналізм!» Якийсь час положення цих вірних слуг було нестерпним. їм не давали виступати на зборах А.А., бо вони «наживалися на А.А.» Іноді їхні друзі просто уникали їх. Навіть доброзичливо настроєні люди вважали їх «необхідним лихом.» Комітети поспішили скористатися з такого становища і понизили оклади. Вважалося, що певну доброчесність можна повернути, працюючи на А.А. майже задаром. Такі погляди трималися роками. Нарешті, ми зрозуміли, що старанна секретарка, яка відповідає за день на десятки телефонних дзвінків, вислуховує до двадцяти розпачливих жінок, домовляється про госпіталізацію та опікунство над десятками новачків і при цьому поводить себе лагідно, дипломатично з роздратованим п’яницею, який невдоволений її роботою й тим, що їй забагато платять, ні в якому разі не може називатися професіоналом А.А. Вона не перетворює Дванадцятий Крок на професію, а лише робить можливим його виконання. Вона допомагає відвідувачеві здобути необхідний шанс. Добровільні помічники можуть стати у великій пригоді, але не можна сподіватися, що вони будуть нести цей тягар день у день.
В правлінні повторюється така ж сама історія. Вісім тонн книжок і літератури щомісяця самі не запакуються та не розішлються по всьому світу. На мішки листів з найрізноманітніших питань, — від проблем самотнього ескімоса до численних проблем багатьох груп, повинні відповісти знаючі люди. Треба підтримувати правильні контакти із зовнішнім світом. Треба дбати про життєздатність А.А. Отже, ми наймаємо штатних працівників. Ми добре платимо їм, і вони стараються. Це професійні секретарки, але, безумовно, вони не є професіоналами А.А.
Можливо, в серцях членів А.А. гніздиться страх, що одного дня їх ім’я буде використане кимось для справжнього заробітку. Навіть припущення цього здатне викликати ураган, а урагани, як відомо, з однаковою силою вражають усіх підряд, без розбору. Вони завжди нерозсудливі.
Ніхто не зазнавав таких сильних емоційних ударів, як ті сміливі члени А.А., які наважилися піти на службу до сторонніх організацій, що займаються проблемами алкоголізму. Університету був потрібний член А.А., щоб просвіщати громадськість з питань алкоголізму. Корпорація шукала штатного працівника, знайомого з цією проблемою. Притулок для алкоголіків потребував менеджера, який зміг би прибрати їх до рук. Місту потрібен був досвідчений соціолог, який знав би про вплив алкоголю на сім’ю. Протиалкогольна комісія шукала дослідника-фахівця. Це не повний перелік робіт, на які запрошувались члени А.А. Час від часу члени А.А. купували ферми, на яких влаштовували притулки для найбільш гірких п’яниць. Поставало питання тоді, а іноді й зараз, чи вважати таку діяльність професіоналізмом за традицією А.А.?
Ми вважаємо, що ні. Члени А.А., які є штатними працівниками, не професіоналізують Дванадцятий Крок А.А. Шлях до цього висновку був довгим і важким. Спочатку ми не бачили справжньої суті проблеми. В давні часи, варто було членові А.А. почати працювати на такому підприємстві, як у нього відразу ж виникала спокуса використати ім’я А.А. для реклами та збору грошей. Притулки, освітні установи, законодавчі органи й комісії охоче рекламували той факт, що в них працю вали члени А.А. Для того, щоб прислужитися своїй улюбленій фірмі, такі члени А.А. іноді легковажно порушували анонімність. Саме через це деякі добрі справи та все, що пов’язане з ними, були піддані несправедливій критиці з боку груп А.А. Часто такі напади супроводжувалися вигуком: «Професіоналізм! Подивіться, він наживається на А.А.!“ Хоча ніхто з них не наймався на виконання роботи Дванадцятого Кроку. Порушення в цих прикладах полягало зовсім не в професіоналізмі, а у втраті анонімності. А також у компрометації єдиної мети та зловживанні ім’ям «Анонімних Алкоголіків.»
Важливо, що тепер майже ніхто з А.А. публічно не порушує анонімності, що всі ці страхи зникли. Ми розуміємо, що не маємо права й потреби відтворювати членів А.А. від індивідуальної роботи в більш широких галузях. Якби ми забороняли їм це, то чинили б антигромадська Ми не можемо оголосити А.А. настільки закритим товариством, щоб тримати наші знання та досвід у великому секреті. Якщо така служба допоможе йому стати кращим дослідником, вихователем чи офіцером, то що в цьому поганого? Всі у виграші, й ми нічого не втрачаємо. Правда, не всі справи, за які бралися члени А.А., були добре продумані, але це не має жодного відношення до основного принципу.
Цей хвилюючий потік подій нарешті сформував традицію А.А. щодо непрофесіоналізму. «Робота Дванадцятого Кроку ніколи не повинна оплачуватись, але ті, хто працює в наших службах, чесно заробляють свою платню.»